Вічна пам'ять

2013-11-22

Зустріч з очевидцем голодомору Бекалюк Г.В.

- Пошли, Боже, царство небесне померлим з голоду нашим людям.

Вічна пам'ять , вічна пам'ять ,вічна наша пам'ять!

Душі їхні нехай оселяться межи душами предків!

Вічна пам'ять , вічна пам'ять ,вічна наша пам'ять!

- Пам'ять про них буде жити од роду до роду, од віку до віку. Вічна пам'ять , вічна пам'ять ,вічна наша пам'ять!

Влітку, у серпні, зорепад. Теплими погожими ночами зірки падають додолу, падають, але не розбиваються, бо застигають у повітрі, спалахують востаннє, перемовляються між собою перед тим, як піти у вічність. Але то не звичайні зірки, то зорі – душі безневинно вбитих діток. Постійте тихо в передсвітанні біля вікна, розчиніть його навстіж і прислухайтесь, про що зорі-душі гомонять.

Спогади Бикалюк Ганни Василівни

Я, Бикалюк Ганна Василівна 1932 року народження голоду не пам'ятаю, однак зі слів своєї матусі Бикалюк Мотрі Василівни можу сказати, що голод у нашій сім'ї був. Щоб дістати кусочок хліба, мої старші брати ходили на базар в село Корницю. Щоб прогодувати двох моїх старших братів дідусь віддавав їм останні крихти хліба, однак пережити страшний безжальний голод ні братам, ні дідусеві не вдалося. Мої брати померли 6 і 8 грудня 1933року різницею в один прожитий день. Їсти було нічого, весною коли танув сніг, збирали гнилу картоплю з якої пекли пампушки. З молодої гички і кропиви варили суп, з'ївши миску якого не можна було втамувати ненаситного голоду. Літом і осінню збирали колоски, а потім через жорна мололи разом з половою щоб більше було. Із тієї муки і крупи, що виходила пекли пампушки і варили суп. Щоб хоч якось прогудувати сім'ю, люди брали з дому речі і йшли на багатші села, щоб виміняти їх хоч на якісь продукти харчування.